Історія нашої школи дуже довга та бурхлива і розпочалася вона ще за "царя Гороха"

Село Хорлупи-одне з мальовничих куточків нашої області. Зараз його знають і за її межами, і навіть за кордоном. Відоме воно Приймацькою Січчю, організаторами якої стали випускники Хорлупівської ЗОШ І-II ступеня Чернацький І.Г.,Пахолюк В.В., Климчук В.П..

А зараз ми відправимось у далекий 1913 рік... Саме цього року була відкрита школа у с. Хорлупи. В селі потрібна була нова школа, тому що стара, яка знаходилась на місці сучасної автобусної зупинки, зовсім не задовільняла селян, була дуже мала і зовсім не облаштована. Стара школа була церковно- приходською, однокласною (за її відкриття священник Хорлупівської церкви, ім'я невідоме, від Волинського владики отримав грамслу). Незабаром школа згоріла.

Після цього, за клопотанням старости, на кошти держави, поряд з церквою, було збудовано нову - світлу, простору школу. Такої не було в жодному з навколишніх сіл. Вона довго служила хорлупівчанам,приміщення якої збереглося до наших днів. В ній було лише дві класні кімнати і коридор, а решту приміщень займали вчителі.

Старий колгоспник, ветеран Великої Вітчизняної війни Гончарук Галаггюн Тихонович, який у 1913 році вступив до першого класу цієї школи, розповідав,що вчили дітей два вчителі і піп. Навчали російської мови, арифметики і "закону божого". Вчителі і піп недисциплінованих учнів били.

В школі було чотири класи. В кожній класній кімнаті навчалися одночасно по 2 класи.

За договором 18 березня 1921 року між Польщею і Радянською Росією Волинь відійшла до Польщі і майже 20 років була в складі 11 -ої Речі Посполитої. В селі була відкрита школа, в якій навчання велося польською мовою. Ця школа стала називатися "п'ятикласною повшехною школою". В ній було 5 класів.

В 1923 році в селі утворилась "Просвіта" (в архіві зберігається прохання сільського осередку до ловітової " Просвіти" направити в село вчителя української мови).

В школі учні навчалися "закону божого". Священники Ковальський, Данилевичі поряд з усім приносили в школу дух українства.

Семирічну освіту дітям одержати було важко, тому що в 20-х роках семирічки були лише в Олиці (їх було дві), але навчали там польською мовою. Навчання було платним , тому переважна більшість дітей вчитися далі не могла.

 

Вчителями в Хорлупах були поляки, які зневажливо ставилися до селянських дітей, бачили в них "мужиків", "хлопів". Крім них "закону божого" учнів вчив піп. За ті чи інші провини учнів били палицями та лінійками.

Вчитель Олицької ЗОШІ-Ш ступеня Жуковський П. Д, який навчався в школі с. Хорлупи з 1927р. по 1932р., в листі до учнів Хорлупівської восьмирічної школи згадує: "Особливо били тих учнів, які не ходили в церкву, погано знали "Закон божий", не знали "отченошу". Знання в учнів були погані, тому що все вчили напам'ять, а грунтовних знань не було."

В школу діти ходили в полотнянім одязі, багато з них були взуті в постоли.

Але й цю школу не всі діти відвідували, деякі зовсім не вчилися. П.Л. Жуковський розповідав у своєму листі про те, що в школі вже в 30-х роках була підпільна піонерська організація. Піонери читали нелегальну літературу, яка розповідала правду про Радянський Союз, зокрема про Радянську Україну, розповсюджували листівки, спрямовані проти панської Польщі, співали революційні пісні. Активними піонерами, а пізніше- комсомольцями були Бортник Григорій, Бортник Марія, Жуковська Тетяна, Мельник Василь.

Іноді вдавалось читати і газету " Червона Волинь", яку випускала нелегально КПЗУ. Ця газета розповідала про революційні виступи трудящих Західної України, про важкі умови життя волинських робітників і селян тощо.

У 1936 році учні школи бойкотували на протязі двох тижнів уроки "закону божого".

З особливою теплотою жителі села Протасюк Г.Л. і Дубина Є.Л згадують Яуха, німця по національності, який був директором школи перед війною. Він любив дисципліну, велику увагу приділяв навчанню дітей. Вчили арифметику, польську й україноьку мови, читати, "закон божий". Вчителі водили дітей в церкву сповідатися.

Розвиток освіти й культури почався після 17 вересня 1939 року. В школі було організовано піонерську організацію. Учні носили чевоні галстуки з зажимами. їздили в Олику на огляди художньої самодіяльності. Педагоги водили своїх вихованців в кіно, в клуб до пана Галіка. У школі була також комсомольська організація. Особливу увагу приділяли вчителі атеїстичному вихованню. У своїх спогадах жителька села Дубина Є.Л. згадує комсомольця Реву, який переодягався в жіночий одяг і слідкував, щоб діти не йшли в церкву. На свята дітям давали подарунки по черзі в школі і в клубі.

Після приходу німців уі 941 році школу закрили. Свої галстуки піонери спалили.

У післявоєнні роки у Волинській області розгорнулося будівництво культурно-освітніх і шкільних закладів, була створена велика мережа загальноосвітніх шкіл, середніх спеціальних закладів.

В 1945 році в селі було відкрито початкову школу, директором якої був Кокодій Микола Григорович.

 

Книжок в цей час не було і матеріал учні конспектували. Зошити привозили вшколу і діти їх купували. Навчання постійно контролювали інспектори: відвідували уроки, особливу увагу звертали на кращих учнів. В цей час в школі працювали: Наталія Кокодій, Зінаїца Лапко, Віра Жуматій, Леонід Копилов, Володимир Чернацький, Василь Несмянович. Перший післявоєнний випуск святкували в 1946 році. Із школи було випущено 9 учнів-переростків. На випускному вечорі основними стравами були: сало, пшоняна каша, яєчня, кисіль, пироги.

В1949 році школа була реорганізована в семирічну, директором було призначено Федора Марковича Галкіна, який працював на даній посаді до 1955 року, а з 1955 року по 1960 рік директром школи був Назаренко.

В цей час в школі працювали: Назаренко Ксенія, Корнійчук Віталій- завучем, Боярчук Микола, Манько Іван, Жуматій Віра, Курило Євдокія. Педагогічний колектив поповнився молодими вчителями: Соловйовою С.С.,Мисковець Л., Берестюк НЛ..Піонерською організацією керувала Вітковська Діна.

В1956-1960 роках у школі панувала жорстка дисципліна : вчителям було заборонено заходити в учительську, тому що вони повинні були постійно перебувати з дітьми. Під час уроків ходив по коридору і слухав, що відбувається в кожному класі. Контрольні роботи проводив сам, а вчитель в цей час перебував за межами класу.

В1960 році школа була перейменована у восьмирічну. Директором школи було призначено Сільванюка Євгена Івановича, а заступником Соловйова А.Н.

З приходом в школу нового директора різко змінився мікроклімат в колективі, він помоддшав, зникли погрози, накази. У всьому відчувалась розкутість, створювалися умови для творчої праці педагогів, діти і вчителі стали однією сім'єю.

Уроки Сільванюк М. А. до цих пір згадують її колишні учні. Вона давала школярам не тільки знання із свого предмета, а перетворювала уроки в душевні ромови, під час яких діти відкривали перед нею свою душу, свої секрети і навіть біди.Багато вихованців цього чудового педагога знайшли своє місце в житті і стали шанованими людьми в районі, області і за її межами.

В школі працювали: Веремчук КМ., Мартинюк С.С., Соловйова С.С., Манько І. T., Вітковська Д.В., Каплунова С.В., Манько О.Г..

 

Основним напрямком виховної роботи було трудове виховання. За школою закріплювалися площі посівних: кукурудзи, цукрових буряків. Учні заготовляли зелений корм для овець. Школярі не тільки добре трудилися, але й старанно вчилися. Школа гордилася такими учнями: Стецун Тетяною, Бистюк Марією, Білоусом Геннадієм, Потрапелюком Василем, Рудчуком Михайлом, Тюкавкіною Наталією, Чишеюк Галиною.

​

Веремчук К.М.  

Мартинюк С.С.